калебаса
Мумушечка подарував на мої три з половиною калебасу
тепер я модний
а бомбілью дванадцять років тому подарував Дзьобік — колишній монах-салезіянин.
до речі, наші мудрагелі змавпували з росіян вимову — матЕ, а росіяни, в свою чергу змавпували, блін, з французів, в яких наголос у словах завжди на останній склад, і риска, яку вони побачили в написанні, означає, курча ляґа, не наголос, а звук “е” (риска у протилежний бік означає “и”)!
правильно казати мАте!
Дзьобік, який і відкрив для мене цей чудовий напій, називав його по-аргентинськи: джЕрба мАте!
приходжу я позавчора у магазин на другому поверсі “Сільпи”, питаю “є у Вас джЕрба мАте”?
новенька дівчина: “нема, вперше чую таку назву”
я: “а просто мАте”?
вона: “ааа, матЕ!!!”
я: “правильно казати “мАте” бо…”
…
вона: “скільки вам матЕ”? ![]()
знову обмеження на продаж оковитої
не можуть львівські “слуги народу”, щоб щось не поліпшити через одне місце
тепер алкоголь можна купляти з 12-ї години
розумію — це найважливіші злободенні проблеми, над якими повинні думати народні — качка би їх копнула — обранці
кому потрібна україньська мова?
кому потрібна правильна українська мова?!
таке враження, що вже нікому!
свіжий приклад — реклама на радіо “Люкс”: “ніжки-ручки на пекарській чотирнадцять”…
коли чую цю рекламу, то мене аж тіпає, бо оте дівча співає “на пекарській чотирнацяць”! ![]()
і не тре думати, що то поодинокий випадок!
чи не уся реклама на радіо “Люкс” от такої геть не люксової якості, і це радіо, на якому російськомовна музика ніколи грала
вони не знають, що таке орфоепія? ну бо а нащо?
львів’яни і таке “схавають”
а “круте націоналістичне виробниче об’єднання “Свобода”” проте бореться з дитячим алкоголізмом, забороняючи продаж ві Львові алкоголь!
не здивуюся, якщо вони почнуть боротися і зі столярами і черевичниками, бо ці ремісники використовують клей на базі ацетону, а діти можуть вкрасти та почати нюхати!
у Львові заборонили продаж алкоголю в супермаркетах
ініціатори відомі — соціал-національна партія “Свобода”
наймолодший депутат Львівської міської ради Михайло Семчій. –
де логіка у цих “покращувальників”?
алкоголь у супермаркетах дітям продають?
що завтра заборонять?
виходити на вулицю після 22-ї години?
вмикати світло вдома після 21-ї?!
цим йолопам тре зрозуміти найпростішу річ — люде пиячать не через те, що багато алкоголю, а через те, що не бачать іньшої альтернативи; та й не п’ють алкоголіки дорогий алкоголь, який продається в супермаркетах!!!
львівське будівництво, ділимо шкуру неубитого ведмедя
ясєн пєнь, що це просто хижий вищир основи сучасного капіталізму: кредитування, передоплата, авансування тощо, але все одно смішно, бо немає навіть натяків на початок будівництва, а квартири у цьому “повітряному замкові” уже продають; і реклама ця висить уже не перший місяць ![]()
що для СРСР було незвичним, а на даний час норма?
різнокольорові шоколадки, цукерки, жувачки та різна дрібнота
факт, не кожен міг собі дозволити щодня (в будь-який час) просту жувачку; ві Львові зі шоколадом не було проблем, але той шоколад не мав “товарного вигляду”, коли його хочеться купити тільки через блискучу яскраву упаковку та й з усіх “батончиків” пропонувався тільки один вид, який компанія по“рошен”ко назвала “батон”:
вода у пляшках
мова не про різні газ-бульки на кшталт кока-коли, пепсі, живчика чи соковинки, а про просту (не обов’язково мінеральну) воду
в СРСР шипучку можна було купити або в сифоні (ціну не пригадаю, здається, копійок 10-15) або в автоматі ціною в 1 копійку за стакан; зара нікого не здивуєш продажем води, бо її повно усюди: миргородська, поляна квасова, плосківська, різного роду джерельна тощо
телефон
і знову мова не про звичний для кожного мобільний, а про раритетний стаціонарний телефон; в СРСР люде перебували роками на черзі, щоб його їм встановили, а про те, щоб можна подзвонити на вуличний телефон ми дізналися з голівудських фільмів (зара є така можливість, але кому воно тре?)
побутова, музична, офісна, комп’ютерна техніка
комп’ютерну техніку вперше побачив (і мав змогу “поклацати” на клавіатурі) ще в 91-у, тобто вона була, але перший-ліпший купити її не міг; що ж стосується решти, то для купівлі тре було також стояти в черзі
іномарки
технічно для українців майже усі автомобілі були іномарками, за виїмком ЗАЗ і пізньої “волинянки”, але фактично машину, яку було виготовлено за межами СРСР, могли собі дозволити одиниці: всесоюзні співаки, актори, науковці
газети та журнали
“правда”, “ізвєстія”, “львівська правда” (сучасний, до речі, “Високий замок”) та ще з десяток ідеологічно заангажованих видань — це не є вибір, вибір є зара, можна купити будь-який погляд на події, за виїмком хіба відвертого порно (або може я щось просто не знаю) ))))
яскравий одяг
в СРСР з одягом та взуттям не було проблем, його було повно; одяг був теплий і досить зручний, але сірий і позбавлений смаку; взуття було повно у львів’ян, завдяки фабриці “прогрес”, з якісним мештами, черевиками, кросівками проблем не було, але знову ж таки — коли випускали якусь нову модель, то в ній ходило пів міста!
ставлення до грошей
на це питання моя думка абсолютно цілком стовідсотково суб’єктивна. мені здається, що люде почали розуміти, що таке гроші, і як від них все залеже — і власний добробут зара, і добробут сім’ї в майбутньому, і ставлення до тебе сусідів, і далеке майбутнє твоїх дітей
файне місто … Воронеж
ворон було, ну, просто ппц;
таке враження, що вони зі львівського звалища усі до Тернополя мігрували (бо там годують ліпше?!)





